Evolizer System

Мені не подобається, що в період невдалого ранауту я ображаюсь на гсч/удачу і т.п., або засмучуюсь, або дратуюсь. Бо на раціональному рівні очевидно, що на короткій дистанції може трапитись будь-що. А емоції, що виникають по причині карддеду, просто псують ресурсний стан та заважають грати в свою А-гру.

Треба прийняти, що я не контролюю вихід карт, я контролюю лише власні рішення. ГСЧ/удача - це неперсоніфіковані елементи, ображатися на них безглуздо.

Поки що найгірший ментальний перформанс у мене якраз розкривається в карддедах. Їх я і боюся найбільше.

Давненько тут не писав, але є чим поділитися :)

А поділитися хочу своїми враженнями та інсайтами від гри в Скайрім в режимі "permadeath". Суть режиму: весь прогрес втрачається, якщо персонаж помре. Тобто після першої ж смерті це повний гейм-овер. Ну і свідомо уникаю будь-яких абузів ігрових механік чи багів/напів-багів.

Такий режим в моєму випадку з легкістю прибрав "ігрову-імпотенцію": стан, коли звичайні комп'ютерні ігри грати не цікаво. Тут навпаки, цікавість зашкалює.

В такому режимі, особисто мені, грати значно цікавіше. Те що я опишу нижче, це, звісно, мій власний досвід, і я думаю, що від гравця до гравця досвід гри в цьому режимі буде відрізнятися, може й суттєво. Але у мене є лише мій досвід, тому... 🤭

Залученість в гру, емоції від ігрових ситуацій, сприйняття ігрового світу - все це злітає на недосяжний для звичайного режиму рівень. Кожен дрібний успіх відчувається як щось дійсно цінне. Кожна реальна небезпека призводить до викиду адреналіну. Відчуття страху в простій пішій подорожі злітає до чогось, що схоже на паранойю: гіпер-пильність, гіпер-обережність.

Всі сумнівні авантюри відсікаються моментально. Якщо в звичайному режимі можна ризикнути і напасти на когось сильного, то в пермадезі завжди є фонове розуміння, що занадто оптимістична авантюра може бути останньою для мого персонажа.
Цікаво навіть те, що на етапі, коли є мало знань та досвіду про конкретних ворогів, все одно вибори відбуваються на користь найбільш надійних варіантів.

Також я намагаюся використовувати всі наявні ресурси для підвищення шансів на виживання. Наприклад, в ванільному режимі я майже не користувався їжею, обмежуючись лише овочевим супом. В цьому ж режимі я запасаюся харчами, бо на ранньому етапі вони вигідніші за зілля зцілення. І, окрім цього, супи з тривалою дією стакаються, реально даючи відчутний ефект.

Без використання фінансових абузів набагато більше мотивації займатися, наприклад, збором врожаїв на полях. Це безкоштовний ресурс, який можна використати в кулінарії. Полювання на оленів, ловля лосося, і всілякі подібні івенти стають значно важливішими та цікавішими.

Завершу кількома психологічними фішками.

Memento mori.
Абстрактні думки про смерть не надто ефективні в моєму випадку, щоб реально усвідомити факт власної смертності. Але кілька годин в пермадезі, якимось магічним чином змінили моє ставлення до життя. Оскільки в Скайрімі дуже легко померти, то в пермадезі цінність життя проявляється миттєво, і ігровий досвід непогано переноситься на звичайне життя. Мене це сильно здивувало, але це працює.

Завдяки цьому вдалося сильно переглянути власні пріоритети, та миттєво внести важливі зміни в життя. За 3-4 дні з моменту першого досвіду, вдалося вже багато чого зробити з того, що я активно відкладав увесь час. Наприклад, я почав чистити зуби після кожного прийому їжі: здавалося б, дрібниця, але це стало важливою частиною рутини без будь-яких налаштовувань. Також генерально прибрався в кімнаті, і підтримую порядок. І чимало таких зрушень. 

Також, в багатьох моментах стало простіше долати імпульси до прокрастинації, і легше приступати до важливих задач. До тієї ж гри в покер, в першу чергу, бо і до грошей змінилося ставлення в кращий бік.

Також ігровий досвід в такому режимі слугує чудовим джерелом для самоспостереження. Якщо уважно за собою слідкувати і аналізувати побачене, то можна чимало дізнатися про власні психологічні паттерни. І для мене це навіть більш ефективно працює, ніж сеанси з психологом. Хоч це й просто гра, але пермадез сильно наближує гру до реальності, тому гра стає своєрідним дзеркалом. В той час як сеанси з психологом нерідко будуються на припущеннях, гіпотезах і т.п., а деяку інформацію мозок же й викривляє та спотворює для самозахисту. В пермадезі все більш чітко видно, і це більше про практику, а не про припущення. Правда я не хочу сказати, що психологи марні, це просто різні штуки.

Якось так. Сподіваюся зміг передати те, що хотів. Однозначно рекомендую отримати досвід гри, будь-якої РПГшки, в такому режимі.

Обняв-припідняв :)

Попробуй еще мод с прикрученной нейронкой, там вообще фулл погружение будет

 MER13N, Скайрим, даааа! Даже сейчас эта игра актуальна и очень интересна. Игра, которых мало. 👍👍👍

 Jloc, спасибо за рекомендацию, надо будет попробовать)

 SUPERHERO86, да, старенькая классика :) Если бы в Морровинде была более красивая боёвка, цены б Морре не было :) Но увы, сильно убого выглядит бой.

 MER13N, https://www.instagram.com/reel/DYmMN1mOPlw/?igsh=MWEyOHB4MWJwdjV6MA==

Мод не подскажу, но вот канал, там покопайся и узнаешь что и как поставить, выглядит круто, конечно.

 MER13N, Слушай, а для Морровинда есть же мод с крутой графикой! Название забыл, найду - скину…

Думав про те, що можливою причиною низьких дистанцій у мене є те, що я звик грати сесії тривалістю в 1 годину. Після завжди робив перерву.
Думаю, в такому підході в моєму випадку є кілька мінусів:
а) Щоб почати сесію, мені потрібно подолати опір. Якщо грати 2 сесії по 2.5 годин, і 5 сесій по одній годині, то в другому випадку опір долати потрібно 5 разів, замість 2х у першому.
б) Чим більше коротких сесій, тим більше між ними простору для прокрастинації. Варто лиш почати накачувати мозок швидким дофаміном від контенту, як цей механізм заведеться і буде утримувати в полоні мою тушку.

Позавчора зіграв першу сесію на 2.5 години. Вчора зіграв 2 сесії по 2.5. Сьогодні одну на 4 години. Шукаю свій оптимум, по-ідеї можна грати або 2 по 2.5, або одну на 4. Або піти далі, і взяти за звичку грати 2 сесії по 3 години. Останній варіант за умови виконання дуже добре відобразиться на дистанції.

Ще я паралельно треную психологічну стійкість до диспи. За ці тривалі сесії частенько були періоди, коли я крутив носом через хід картону. Епізоди розчарування, роздратування, і весь стандартний коктейль емоцій покериста. Але загалом, наявність цілі на дистанцію неслабо допомагає. Тому що після виконання плану постійно виникає відчуття перемоги. Ну і також зараз окрім дистанції основна ціль - прокачувати стійкість та навички саморегуляції, що поки що вдається непогано.

Всім ГЛ ГЛ :)